VTEM skitter

Підгірці. Палац Бруніцьких (ХІХ ст.)

 

Палац Бруницьких в Підгірцях біля Стрия


Гортаючи перший ілюстрований німецькомовний путівник Галичиною натрапляємо на скупу згадку про село Підгірці біля Стрия наступного змісту: «Власність барона Бруницького зі зразками плодових культур. Можна побачити палац у романо-готичному стилі».[2] Вказана пам’ятка збереглася до наших днів і варта прискіпливішої уваги, оскільки традиційно перебуває у тіні знаного архітектурного ансамблю у однойменному селі Підгірці Бродівського району.

Село на Стрийщині документується за автентичними згадками 1467/68 років. Тоді у Підгірцях мешкали ймовірно власники Петро та Івашко[3]. Відомий з 1446 року стрийський шляхтич польського походження Михайло Верчанський вірогідно наступним набув село, бо володів сусідніми Верчанами (у1469 році показав люстраторам грамоту на надання поселенню магдебурзького права) і у березні 1475 року за 80 гривен придбав село Татарське. Він помер на межі 80 – 90-х років. Його єдина дочка і спадкоємиця Марухна вийшла заміж за сина львівського судді Петра Бранецького Михайла. Їх діти Ян і Станіслав почергово володіли Підгірцями. Відомо, що останній у 1508 році сплатив податок зі всіх своїх сіл. У 1540-х роках селом володів син Станіслава Бранецького і Катерини Нагваздан теж Станіслав.[4]

Єдина відомість про минувшину села у Польському географічному словнику, що у 1637 році перемишльський стольник Андрій Кречовський з дружиною Анною Казановською стали фундаторами місцевого костьолу і побудували замок.[5] Місцеві перекази, які зібрав у 30-х роках ХХ століття уродженець Моршина дослідник палацових споруд Роман Афтанази(1914-2004), пов’язували замок з перебуванням у ньому стрийського старости Яна Собеського.[6]

Але першим добре відомим власником маєтку у Підгірцях був Юзеф Александр Яблоновський(1711-1777).

 


Про нього докладно розповів директор Інституту історії мистецтва Яґеллонського університету у Кракові Анджей Бетлей. Цю місцевість Юзеф Александр отримав у спадок від батька Александра Яна у 1732 році. Початок будівельних робіт ймовірно відноситься до 4 лютого 1734 року, як свідчить віднайдена польським істориком копія напису зі стіни палацу. Відоме з листування також ім’я будівничого. Ним був Бернард, от тільки не до кінця зрозуміло чи це Бернард Меретин(помер у 1759 році), чи архітектор Бернард, який працював ще на батька. За словами самого Юзефа Александра, він відбудував будівлю «спустошену як Троя» для своєї першої резиденції у надзвичайно розкішному місці за три милі від Карпат.

Яблоновський використав популярний тоді у Франції «maison de plaisance» - мистецький стиль будівництва заміських будинків у сільській місцевості спрямований на комфорт і усамітнення. Умебльований палац з бібліотекою у 1100 томів і галереєю гетьманських портретів, з мурованими фільварками і стайнями, фонтанами, каскадами та парком прикрашеним скульптурами Філомени, Діани, Лукреції, Дафни, що втікає від Аполона, і Атласа нахиленого під вагою небесного склепіння обійшовся князеві у 200 тисяч. 1 травня 1740 року він вигідно одружився з вдовою Казимира Сапіги Кароліною Радзивіл. До підгорецького ключа Яблоновський докуповує у 1747 році Стрілків за 60 тисяч злотих, а у 1749 році Татарське, Лотатники і Бережницю ще за 40 тисяч злотих. Та з 1751 року князь(титул князя Священної Римської імперії надав Карл VII Альбрехт у 1743 році) майже не з’являється у Підгірцях.[7] Окремі речі доручає перевезти до Ляхівців, де споруджує новий палац. З роками управління маєтностями передає Антонію Барнабі Яблоновському, а сам багато пише. 1 березня 1777 року він помер у Липську так і не відвідавши своєї першої резиденції.

Палац у Підгірцях довго не мав сталого господаря. Лише у 1815 році маєтності опиняються у руках барона Юзефа Бруницького(1788-1835) одного з синів Ігнатія - старшого Бруницького(1748-1824). 3 квітня 1816 року він одружується у Львові з Терезою Кароліною фон Шмід(1797-1874) донькою цісарсько-королівського губерніального радника і крайсгауптмана в Золочеві. У 1806-1813 роках Леопольд Фрідріх фон Шмід був Стрийським окружним старостою. У Підгірцях народилися їх діти: Альберт, Юзеф, Еміль, Гелена, Альбіна і Юліан Карл(1827-1880). На сільському кладовищі до наших днів зберігся надгробок Юзефа Бруницького.

Лейтенант цісарсько-королівського гусарського полку Юліан Карл у шлюбі з Юлією Павлиною Волянською(1831-1895) мав трьох синів Юліана Мар’яна, Станіслава(нар. 27 лютого 1867) та Юзефа Альберта(1870-1900).

Юліан Мар’ян Бруницький(1864-1924), у майбутньому знаний натураліст, став спадкоємцем двірської власності батька, який рано помер.

 

Він народився у Львові. Навчався в гімназії Франца Йосипа(згодом імені короля Стефана Баторія). Вже на час навчання зібрав поважну колекцію комах і метеликів, яку досконало вивчав. Результати досліджень систематично публікував у наукових збірниках Академії наук у Кракові. Зацікавившись новітніми агротехнічними методами розпочинає формувати у маєтностях зразкове сільське господарство і закладає в 1892 році у Стрілкові розсадник плодових і декоративних дерев, а також кущів і квітучих рослин. Згодом переносить його у Підгірці. Збереглися 11 випусків каталогу розсадника в Підгірцях за 1896-1939 роки.[8] 

 

Як не дивно, першою культурою, яку розповсюджував Бруницький була картопля. В майбутньому розсадник займатиме площу 55 гектарів і щорічно продукуватиме 150000 саджанців плодових дерев 159 сортів, 30 тисяч декоративних кущів 360 сортів, 275 різновидів троянд, 65 видів хвойних і 27 сортів бузку.[9]

17 серпня 1890 року у костьолі Городенки Юліан взяв шлюб з Івою Ромашкан(1870-не раніше 1939). Подружжя оселилося у Стрілкові, де народилися двоє синів Юліан Яків Юзеф(1891-1940) і Юзеф Франц Альберт(1892-1936). Для великої родини місця у Стрілкові виявилося надто мало. Саме Юліан Бруницький задумує реконструкцію палацу у Підгірцях. Плани для нього виготовляє на той час професор, а згодом директор Державної промислової школи у Чернівцях архітектор Карл Адольф Ромшторфер(1854-1916).[10]



Ромшторфер навчався в технічній школі у Відні. Якийсь час працював вчителем у Зальцбурзі. Відомий як археолог і нумізмат уславився розкопками у Сучаві, реставрацією замку і тамтешніх храмів. Його роботи вирізняються своєрідним стилем. Цікавий зразок такого стилю церква Святого Іллі (1905-1913рр.) у с. Топорівці Новоселицького району Чернівецької області. Ключова відмінність - характерне завершення високих веж, елементи готики. Цікаво, що Бруницький для будівництва використав цеглу власного виробництва і взагалі керував всіма роботами. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням.




У 1895 році палац набув остаточного вигляду.[11]У підвалі містилися комори, винний погреб, льохи на насіння, кухня з піччю і кімната сервірування, звідки страви і продукти поступали на поверхи спеціальним ліфтом; чотири господарські кімнати головним чином для прислуги і білизни, кімната економа з архівом документів і канцелярія. На першому поверсі були вестибюль, передня, салон, робочий кабінет барона, будуар, дитяча та ігрова кімнати, ванна, кімната слуги, дві житлові кімнати. На другому поверсі розміщувались три житлові кімнати і три кімнати для гостей, передня, фойє і пасаж, кімнати слуги і вихователя. Окрема кімната на горищі.

 
 





Значну увагу барон приділяв тваринництву(корови, вівці, коні), тому довкола містилося багато господарських споруд. Була також своя гуральня.

Особливе місце в діяльності Бруницького займає відкриття у Бережниці нижчої рільничої крайової школи. Для неї барон виділив 20 гектарів землі і допоміг матеріально. Будівництво за планами стрийського інженера Котовського обійшлося у 46 тисяч злотих. На той час Юліан Бруницький був членом фізіографічної комісії Академії наук у Кракові, Дендрологічного товариства у Відні, Галицького лісового, Мисливського і Господарського товариств у Львові. У вересні 1896 року його нагороджено австрійським Орденом залізної корони 3 класу.

Винятковим зацікавленням барона стала ентомологія. Він запросив на посаду лісника спеціаліста у галузі лепідоптерології Фридерика Шилле(1850-1931). Той оселився у Стрілкові і складав Бруницькому чудову компанію у розшуках нових видів метеликів. Вони разом впорядкували колекцію Д-ра Станіслава Клеменсевича і передали її до музею фізіографічної комісії у Кракові. Як депутат Галицького сейму виголосив доповідь про охорону пам’яток природи. Гідною подиву була дендрологічна колекція барона. Парк довкола палацу заклав ще Яблоновський, а Бруницький впорядкував його за вказівками фахових садівників.

Війна перервала стрімку історію палацу. Сини потрапили на фронт. Бруницький перебрався до Відня, а палац зайняли артилеристи російської армії. У ході бойових дій згорів дах, зникли природознавчі колекції і бібліотека барона. Втрати і сліди війни підірвали здоров’я Юліана Бруницького, який помер 9 квітня 1924 року. Поховали барона у Стрілкові. Справу батька продовжив син Юліан Яків. Він закінчив гімназію у Кракові і тамтешній університет, отримав ступінь доктора філософії. У Вроцлавському університеті одержав диплом рільника. Першу світову війну пройшов як лейтенант резерву ц.к. уланського полку №1. У 1918 році вступив до Війська польського(8 полк улан ім. Юзефа Понятовського). З 1922 року ротмістр кавалерії у резерві. Розстріляний у радянському таборі в 1940 році.



У 1936 році в тогочасному польському журналі з’явилася стаття про вже тоді малознаний серед широкого загалу палац. Її автором був Ксаверій Нєдобитовський. Під псевдонімом ховався Роман Афтанази.[12] В палаці він застав самотню баронесу Іву Бруницьку і довго слухав розповіді про колишню славу маєтку. Вже не було й сліду від первісного планування кімнат. Лише в салоні зберігся стиль бідермаєр, кілька східних диванів, ренесансові крісла і воскові мініатюри, зокрема Марії Шимановської(1789-1831). Все це зникло у роки Другої світової війни. Пропали сліди самої баронеси. Останнє, що відомо, - її посадили у бричку і відвезли у невідомому напрямку… Порожніми коридорами довго гуляв лише вітер.

Сьогодні громадська організація «Центр розвитку краю» намагається зберегти Підгорецький палац з парком від подальшої руйнації і цілковитого знищення.

Фото Ігор Кузів


[1] Цей нарис ніколи не був би написаний, якби не допомога доктора габілітованого Анджея Бетлея та знавця палацової архітектури Олександра Волкова.
[2] Orłowicz M. Illustrierter  Führer  durch  Galizien  /  M.  Orłowicz, R. Kordys. — Wien ; Leipzig, 1914;
[3] Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. – T. ХІІІ. – Lwów, 1888. – № 6721, 6860. – S. 555, 558;
[4] Пашин Сергій Стрийська шляхта XV – початку XVI століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич: Коло, 2012. – Вип.16. – С.408;
[5] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.
[6] Aftanazy Roman Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej.T.8. Województwo ruskie. Ziemia Przemyska i Sanocka. –1996. -  S.186;
[7] Betlej  A. Sibi, Deo, Posteritati. Jabłonowscy a sztuka XVIII wieku. – Kraków, 2010. – S.169-172;
[8] Cennik drzewek owocowych, krzewów i roślin ozdobnych oraz narzędzi sadowniczych i ogrodniczych Juliana hr. Brunickiego w Podhorcach p. Stryj.Stryj, druk A. Müllera syna, b. r. (po 1898),w 8ce, str. 24.
[9] Brzezinski Kazimierz Podhorce // Przeglad Ogrodniczy. – 1932. – R.15. – Nr.9-12. – S.345;
[10] Constantin Serban, Karl Adolf Romstorfer(1854-1917) // Codrul Cosminului, S.N.,nr. 2 (12), 1996, p. 511-519; Грябан Вікторія Історико-архітектурна та етнографічна спадщина австрійського архітектора Карла Адама Ромшторфера  // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. пр. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 380/381: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - С. 183-188;
[11] Kurier Stryjski, 1895, 15 cerwca, nr.8, s.4;
[12] Niedobitowski Ksawery [Aftanazy Roman]Historja kresowego dworu // Swiatowid, 1936, №31,1 sierpnia, s.14;